На справжній
вже свободі- хоча “справжня свобода”
у сталінській країні була оксимороном-
Різдво звільняло бодай на декіька годин
від страху. Одного з повоєнних Щедрих
Вечорів студентська молодь із сіл
вертаєтся приміським поїздом до Львова-
бо за неприсутність на лекцях під час
релігійних свят виганяють з навчання.
У вагонах нема світла, і хтось, користаючи
із темряви, затягає “Нова радість стала”
несміливо починає другу- “чи чули ви,
люди.”...До нього долучалися інші:
“Закували у кайдани // нашу
неньку Україну”. Із середини вагона
почувся чоловічий голос: “Молчать!”
Біля лавок хтось нервово креше сірника,
але хлопці позаду його задувають. На
першій зупинці чоловік вибіг із вагона
й вернувся з ліхтарем та енкаведистом:
“Кто начал?”. Хлопці знизують плечима:
“Не знаємо...Темно було, а людей, бачите
самі, багато”.
Ярослав Грицак,
“Різдвяні історії”, (у:) Життя, смерть
та інші неприємності.
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz