Wojciech Kass

Tło

To nie drewniana weranda zmalała ani jej okna,

Z których podczas mycia odpadał spękany kit,

Ale ja z niej wyrosłem, jak z granatowego mundurka

I czapki z otokiem z dwiema tasiemkami.

Była wielka, większa niż dostępna mi geografia

Wymowniejsza niż hotelik naprzeciw i miasto w tle,

W którym nie pozostałem jako kapitan holownika,

Ani latarnik oświetlający brzeg i drogę do portu.

A teraz należący do tła, pełen jestem lęku.

Powroty

(…) Bo kim byli ci przychodzący nocą „cisi” ludzie, których ona nie dostrzegała?

(…) - Dzisiaj, moje dziecko, istnieją tylko dwa typy takich właśnie- powiedział- są to żołnierze i umarli.

A ona zapytała:

- Czy oni wracają? Przychodzą w odwiedziny?

- Do tych, którzy kochają, wraca wszystko, moje dziecko.

„Proste życie”, Ernst Wiechert

Jarosław Hrycak

На справжній вже свободі- хоча “справжня свобода” у сталінській країні була оксимороном- Різдво звільняло бодай на декіька годин від страху. Одного з повоєнних Щедрих Вечорів студентська молодь із сіл вертаєтся приміським поїздом до Львова- бо за неприсутність на лекцях під час релігійних свят виганяють з навчання. У вагонах нема світла, і хтось, користаючи із темряви, затягає “Нова радість стала” несміливо починає другу- “чи чули ви, люди.”...До нього долучалися інші: “Закували у кайдани // нашу неньку Україну”. Із середини вагона почувся чоловічий голос: “Молчать!” Біля лавок хтось нервово креше сірника, але хлопці позаду його задувають. На першій зупинці чоловік вибіг із вагона й вернувся з ліхтарем та енкаведистом: “Кто начал?”. Хлопці знизують плечима: “Не знаємо...Темно було, а людей, бачите самі, багато”.

Ярослав Грицак, “Різдвяні історії”, (у:) Життя, смерть та інші неприємності.